Під час короткого триденного перебування блогерів в Ужгороді ми знайшли час і для екскурсії “Ужгород чехословацького періоду”, яку для нас люб’язно провів Владислав Товтин – історик, краєзнавець, екскурсовод. Владислав закінчив історичний факультет Ужгородського університету і понад 10 років проводить екскурсії по місту та околицях. Цікавиться історичним краєзнавством, локально. гастрономією, пішохідними і велосипедними подорожами Карпатами.
Чеський конструктивізм.
Саме так назве пересічний житель Ужгорода масив забудови міжвоєнного періоду. Підковані жителі і деякі фахівці скажуть, що насправді стиль чехословацької архітектури 1920-1930-х років в Ужгороді – це функціоналізм.
Однак все не так просто. Конструктивізм – це радянський стиль, винайдений радянськими архітекторами, який не набув поширення в Європі, відповідно і в Ужгороді.
Функціоналістичні будівлі в Ужгороді можна перелічити на пальцях однієї руки, хоча в цілому архітектурну спадщину міжвоєнного періоду в Ужгороді обчислюється десятками громадських і сотнями приватних будинків.
Стилістичне розмаїття міжвоєнної архітектури в Ужгороді представлено переважно такими напрямками як традиціоналізм і експресіонізм, різними формами стилю ардеко. В абсолютній меншості за обсягами забудови знаходяться такі стилі як функціоналізм, рондокубізм, чеський кубізм, неокласицизм та ін.
Всі перераховані вище стилі і стилістичні напрямки можна об’єднати тільки одним терміном – «архітектура модернізму».
Отже, ужгородський міжвоєнний модернізм. Щорічно обласний центр Закарпаття відвідує чимало туристів. Велике захоплення викликає історичний центр міста зі своєю історією. Люблять своє місто і вболівають за те, щоб зберегти його шарм, і жителі Ужгорода. Роки, коли Підкарпатська Русь (сьогодні Закарпатська область) була в складі Першої Чехословацької Республіки, збіглися з розвитком архітектури модернізму в світі і в Чехословацькій Республіці зокрема. Закінчилася Перша світова війна, карта Європи змінилася, з’явилися абсолютно нові держави, країни зі зміненими межами або новими державними пристроями. Такі держави як Друга Річ Посполита, Чехословацька, Турецька, Фінляндська і Литовська республіки переживали хвилю національного піднесення і самостверджувалися через технічний прогрес і архітектуру. Масштабами і якістю змін, які відбулися протягом двох десятків років, неможливо не захоплюватися.
Ці зміни торкнулися і Ужгорода, в 1919 році він став адміністративним центром Підкарпатської Русі. Тут, як і в інших містах Чехословацької Республіки, відбувалася активна розбудова інфраструктури, промисловості, урядових і житлових кварталів. Менше 20 років (1919-1938), протягом яких Ужгород фактично був головним містом Підкарпатської Русі, місто отримало відповідний статус столиці урядову інфраструктуру; систему водопроводу і каналізації; нові мости, дороги і тротуари; промислові, навчальні, спортивні та розважальні заклади; впорядковане русло річки і набережні. Кількість квартир і приватних будинків зросла мінімум на 75%.
Над цими об’єктами працювали видатні і просто талановиті чехословацькі архітектори та інженери, які втілювали свої прогресивні ідеї, які повністю відповідають тенденціям світової архітектури того часу. Вперше в історії Ужгорода відомий урбаніст, доктор архітектури Адольф Лібшер, розробив частковий генеральний план і урбаністичну концепцію розвитку міста. Так з’явився урядово-житловий квартал Малий Ґалаґов.
Є великий плюс – будували тоді неймовірно якісно, як кажуть в таких випадках «як для себе». Тоді рівень вимог до підрядників був майже космічним. Настрої молодої держави, яка прагнула продемонструвати світові свою демократичність, стрімкий розвиток, гуманізм і силу, відбивалися в архітектурі: державні замовлення вигравали переважно авангардні проекти.
Унікальність модерністського кварталу Малий Ґалаґов для сучасної Східної Європи саме в тому, що він урядово-жилою. Тільки Ужгород був столицею краю саме в цей час, і саме він до 1919 року був досить звичайним провінційним містечком, який стрімко перетворився в головне місто.
Столична відомча інфраструктура була побудована з нуля, сконцентрована переважно в одній локації. Причому, згідно з тодішніми урбаністичними тенденціями, професор архітектури Адольф Лібшер створив генеральний план, на якому житлові багатоквартирні будинки для працівників відомств були розташовані в безпосередній близькості від місця роботи.
Зараз ця будівля Закарпатської ОДА, тому в будній день можна побачити інтер’єр, зокрема атріум. Напевно, легше закохати скептиків в модернізм саме через подібні внутрішні простору, гармонію яких людина може відчути на підсвідомому рівні, навіть нічого не знаючи про точних розрахунках кількості світла через скляний прозорий вітраж в стелі або вибір оздоблювальних матеріалів, які вигідно контрастують і підкреслюють один одного. До того ж Франтішек Крупко подбав і про виняткові акустичних даних для проведення в атріумі музичних заходів. У цій будівлі знаходиться єдиний в Україні діючий ліфт патерностер (від Pater noster – «Отче наш»), кабінки якого не мають дверей і рухаються безперервно. Це рух конструкції нагадує зерна чоток, звідси і назва.
Друге за масштабом будівлю площі Народної – Крайовий суд. Оздоблення зі словацького травертину, скульптури з піщанику (нині невдало пофарбовані) і повністю збережені двері з фацетовані склом – увага до деталей і грі фактур характерна для модернізму. З обох сторін вхідного простору збереглися також вікна з блоків призматичного скла – нове на той час винахід, яке широко використовували архітектори, щоб пустити в приміщення більше світла завдяки фізичним якостям склоблоків.
Освіта, здоров’я та інші важливі соціальні блага чехословацький уряд почав піднімати на Підкарпатській Русі вже з перших років, причому робилося це практично з нуля. На той час шкіл для місцевого населення як таких не було, навчання велося лише угорською або німецькою мовами.
Паралельно з набережної Незалежності проходить сучасна вулиця Довженка, яка на початку 1920-х років була забудована переважно житловими будинками.
Тут жили в окремих кількох житлових комплексах працівники поштового, фінансового, військового та інших управлінь. Відомчі квартири були обладнані всім необхідним для сучасних сімей, зокрема комфортними ванними кімнатами, коморами, балконами або лоджіями і навіть кімнатами для домробітниць. Усередині будинкових комплексів були передбачені внутрішні двори для відпочинку, перед фасадами також відразу планували зелені зони.
Функціоналізм в цих проектах ще камуфльований масивними лоджіями і еркерами, двосхилими черепичними дахами, порталами ар-деко і Кубістичні елементами. Цей домовик комплекс цікавий гібридами міжстильових переходів.
Хто скаже, що перед нами ар-деко – істотно не помилиться. Власне, інтер’єри сходових прольотів тут виконані саме в ар-деко. Рондокубізм, «народний стиль» або «чеське ар-деко» був штучно сформованим стилем, який архітектори на чолі з Йозефом Ґочаром створили на хвилі національного піднесення після утворення власної держави. Це був архітектурний маніфест, декларація незалежності в архітектурних образах на обличчях чехословацьких міст.
Ще один приклад рондокубізму з розкішним порталом і виразним декором фасаду – тимчасова будівля уряду. Поки велися масштабні роботи з благоустрою території тільки осушенного району Ґалаґова, будувалися перші будинки і проводилися тендери на будівництво просторого сучасного будівлі уряду, його чиновники вже мали десь працювати. Ближче до старого центру, в межах Малого Ґалаґова в плані Лібшера було передбачено тимчасове урядову будівлю. У 1936 році урядові кабінети переселили в розкішне нову будівлю земського уряду. Зараз ця будівля є житловим.
Більшість будівель Малого Ґалаґова виконують зараз ті ж функції, що і століття тому. Це неокласицистичної будівля колись було побудовано як Народний банк 1 ЧСР, а зараз це відділення Національного банку України.
На кордоні кварталу Малий Ґалаґов варто функціоналістського спорудження пошти з заокругленим фасадом і плоским дахом. Рельєфи з чоловічої та жіночої алегоричними фігурами розміщені під дахом на кожному з фасадів і закомпоновано в прямокутні формати разом з символами технічного прогресу.
Ужгородський міжвоєнний модернізм цікавий не тільки стилями, але і способом мислення архітекторів та інженерів, завданнями, які ставило і вирішувало за дуже короткий термін держава. І як наслідок – місто пережило в ХХ столітті ренесанс і став заповідником стилів модернізму і нових для тогочасної Європи урбаністичних рішень.
Автор Максим Голубев